Майже всім гостям Збаража, які мали змогу відвідати Збаразький замок та прослухати оглядову екскурсію, відома перша писемна згадка про містечко – 1211 р. Однак, проведений професором Леонідом Махновцем перерахунок літочислення Галицько-волинського літопису призвів до коригування, в тому числі, і цієї дати. Події Літопису Руського за Іпатським списком, коли двоюрідний брат Романа Мстиславовича, великий краківський князь Лєшко І Білий з частиною руської знаті, прагнув посадити на галицький престіл своїх племінників – малолітніх Данила та Василька Романовичів, насправді відбулися весною 1214 р.,
Літопис, розповідає, що об’єднані польсько-угорсько-руські сили не змогли захопити ні Галича, ні Теребовлі, ні Збаража, ні Моклекова, тільки Биковен взятий був «ляхами і руссю … і з здобиччю великою вернувся (Лєшко) в Ляхи». Очевидно, укріплення вище наведених населених пунктів (в т.ч. і Збаража) були досить потужними, оскільки зуміливистояти проти нападу такої кількості війська.
Городище літописного Збаража, після тривалого, більш як столітнього монгольського забуття, відродилося у вигляді мисової фортеці на вершині Княжої медоборської гори в першій половині ХV ст., оскільки, уже фігурує в польсько-литовських міжусобних бойових діях у 1430-х роках. Дерев’яно-земляна фортеця була повністю спалена татарами у 1474 р., за версією польських хронікарів, під керівництвом саме кримського хана Хайдер-Гірея. Наші дослідження з цієї теми категорчно відкинули можливість участі опального сина засновника Кримського ханату – Хаджі-Гірея (чи Герая) у цій виправі.
Традиція також твердить, що під час чергового нападу татар у 1589 р. уже кам’яний Збаразький замок був захоплений татарами, а місто повністю знищене.
Про це свідчить “Донесение возныхъ (Кшиштофа Щуки і Станіслава Янковського) Луцкому гродскому суду объ осмотръ ими мъстечек и селъ Луцкаго повъта, опустошенныхъ и сожженныхъ татарами” датоване 7 грудня 1601 р. Цей історичний документ говорить, що “…Къ тому местечка въ року осмъдесять девятом спустошонные: местечко Збаражъ, Бад(з)аринцы, Купель, Плебановка, Медын, Стрыевка, Кернехов, Колодно, – … и до того часу пусты есть и людей в нихъ нимашъ.”. Крім того, возний луцького ґродського суду у 1591 р. оповідав, що «… позов положити хотел, нижели есми того позву где вткнути не мель, бо тое место Збараж и Базар место также и села видель есми до кгрунту от поганства татар спаленьїе и спустошоные, толко замок самыи збаражский стоял, до которого есми тоть позов отнесь и у браму замковую уткнул и воротному оповедил…”. Аналіз цих двох писемних свідчень офіційних посадових осіб Луцького міського суду дозволяє стверджувати (з певним ступенем застереження), що в 1589 р. містечко Збараж та населений пункт Базаринці (Базар, Бадаринці) були повністю знищені татарами і на 1601 р. лежали в руїні. Але, якщо Базаринці у 1591 р., так само, як і Збараж, фігурують, як місто, то станом на 1601 р. Кшиштоф Щука і Станіслав Янковський називають їх селом.
У явному протиріччі до вище наведеного виступають дані, опубліковані відомим дослідником Волині Володимиром Собчуком, який на основі документів з фондів ЦДІАУ у м. Києві, твердить, що «…на кінець XVI ст. родове гніздо князів Збаразьких, що складалося із …великого окольного мурованого замку з пригородком та острогом під ним і двох міст – Великого й Малого, одне з яких лежало за ставом, а друге – під горою». Припускаємо, що йдеться про Великий Збараж під горою та Малий Базар за ставом.
Карта Ф. фон Міга – Базаринці та Збараж.
Питання зародження (чи, скоріше, відродження) міста Збаража на сучасному місці, між Збаразьким та Базаринецьким ставом після чергового руйнівного нападу татар до цього часу є дискусійним. Тиражована з джерела в джерело інформація про Новий Збараж у документах 1583 і 1594 р. обгрунтовано стосується саме містечка Ожигівці, яке з середини і майже до кінця ХVІ ст. носило назву Новий Збараж і було навіть центром однойменного повіту на обох берегах Збруча.
Майже всі (в тому числі і маститі) дослідники констатують, що після руйнування Збаража у 1589 р. молоді князі Збаразькі – Юрій і Христофор відроджують його на новому місті і в період 1620-1627 рр., спочатку Христофор, а потім і Юрій (помер у 1631 р.) будують замок і костел Св. Юрія, запросивши до міста монахів-бернардинів.
Однак, нещодавно, завдяки останнімдослідженнях з цього питання нами було проведено детальний аналіз відомого історичного джерела – щоденника відомого військового діяча і дипломата Еріха Лясоти із Стеблева («Tagebuch des Erich Lassota von Steblau»), у якому він описує свою мандрівку на Січ через ряд населених пунктів в т.ч. і сучасної Тернопільщини.
6 липня 1589 р. мандрівник записує у своєму Щоденнику: «Басар (місто менше половини четверті милі від міста і замку Збаража, що належить князю Збаразькому (2 милі). В містечко Колодно (1 миля). Обідав. В місто Вишневець з замком, що лежить на березі р. Горині (2 милі)…»
В підтвердження попередніх історичних документів Базар іменується містом і знаходиться він на відстані однієї восьмої (1/8) милі від міста і замку Збаража. Якщо врахувати, що одна миля в той час відповідала 6-8 кілометрам, то відстань від Базаринець до замку становила близько одного кілометра. До існуючого в той час, але значно понищеного татарами, Старозбаразького замку на Княжій горі від Базаринець було, як мінімум, 3 км по прямій лінії.
Таким чином, згідно даних Е. Лясоти, станом на липень 1589 р. «новий» замок у Збаражі вже існував, а 6 липня цього року можна вважати першою писемною згадкою про цю перлину оборонного зодчества та туризму України. І якщо до 2019 р. не вдасться виявити більш раннє джерело, то через два роки ми матимемо змогу відзначити 430 річницю замку у Збаражі.
Руслан Підставка
заступник генерального директора
НЗ «Замки Тернопілля» з наукової роботи.
